Учому полягає автономія мітохондрій і хлоропластів у клітині?

в них міститься власна спадкова інформація - кільцева молекула ДНК;

■ мають і власний апарат, який синтезує білки (рибосоми і всі види РНК: тРНК, іРНК)

■ на відміну від багатьох органел, вони не виникають з інших мембранних структур клітини, а розмножуються поділом.

Голосеменны́е расте́ния (лат. Gymnospérmae) — древняя группа семенных растений, появившаяся в верхнем девоне, около 370 млн лет назад.

Выражение «голосеменные», впервые использованное русским ботаником А. Н. Бекетовым, указывает на главную отличительную черту этих растений, a именно на то, что семяпочки, а затем и развивающиеся из них семена не имеют, в отличие от покрытосеменных, замкнутого вместилища. Завязь обычно имеет вид чешуи, на которой сидит одна или несколько семяпочек; иногда же и эта чешуя не развивается.

Ранее голосеменные растения выделялись в специальный класс Gymnospermae, вначале в рамках семенных растений (в составе отдела Spermatophyta, 1882—1952), позже — в составе сосудистых растений (в составе отдела Tracheophyta, 1950—1981). Этот класс включал хвойные и подобные им растения, в том числе несколько групп вымерших растений, известных только по ископаемым останкам.

Несмотря на то, что голосеменные растения явным образом отличны от других групп высших растений (папоротникообразных и цветковых), ископаемые останки длительное время служили доказательством того, что покрытосеменные произошли от голосеменных предков, что делало таксон голосеменных парафилетичным (современная кладистика пытается определять лишь такие таксоны, которые являлись бы монофилетическими — с привязкой к общему предку и включающие всех потомков этого общего предка). Вместе с тем, некоторые исследования ДНК показывают, что голосеменные, возможно, являются монофилетической группой.

Современные семенные растения обычно разделяют на пять таксонов одного ранга (в современных публикациях чаще в качестве такого ранга используют класс), при этом по отношению к совокупности четырёх групп нецветковых растений для отделения их от группы цветковых (покрытосеменных) растений применяют термин «голосеменные», не рассматривая при этом его в качестве таксона.

Подробнее - на -

Объяснение:

Толстой на українському

Объяснение:

Війська французькі рівномірно Танули в математично правильної прогресії. І той перехід через Березину, про який так багато було писано, була тільки одна з проміжних ступенів знищення французької армії, а зовсім не рішучий епізод кампанії. Якщо про Березину так багато писали і пишуть, то з боку французів це сталося тільки тому, що на Березинском прорватися мосту лиха, що зазнають французькою армією перш рівномірно, тут раптом згрупувалися в один момент і в одне трагічне видовище, яке у всіх залишилося в пам'яті. З боку ж російських так багато говорили і писали про Березину тільки тому, що далеко від театру війни, в Петербурзі, був складений план (Пфулем ж) упіймання в стратегічну пастку Наполеона на річці Березині. Все впевнилися, що все буде на ділі точно так, як в плані, і тому наполягали на тому, що саме Березинська переправа погубила французів. По суті ж, результати Березинській переправи були набагато менш згубні для французів втратою знарядь і полонених, ніж Червоне, як то показують цифри.

Єдине значення Березинській переправи полягає в тому, що ця переправа очевидно і безсумнівно довела хибність всіх планів отрезиванья і справедливість єдино можливого, необхідного і Кутузовим і всіма військами (масою дій, - тільки слідування за ворогом. Натовп французів бігла з постійно зростаючої силою швидкості, з усією енергією, спрямованої на досягнення мети. Вона бігла, як поранений звір, і не можна їй було стати на дорозі. Це довело не тільки пристрій переправи, скільки рух на мостах. Коли мости були прорвані, беззбройні солдати, московські жителі, жінки з дітьми, що були у обозі французів, - все під впливом сили інерції не здавалося, а бігло вперед в човна, в мерзлу воду.

Прагнення це було розумно. Положення і біжать і переслідують було однаково погано. Залишаючись зі своїми, кожен в біду сподівався на до товариша, на певний, займане ним місце між своїми. Віддавшись же російським, він був в тому ж положенні лиха, але ставав на нижчий щабель в розділі задоволення потреб життя. Французам не потрібно було мати вірних відомостей про те, що половина полонених, з якими не знали, що робити, не дивлячись на всі бажання російських врятувати їх, - гинули від холоду і голоду; вони відчували, що це не могло бути інакше. Самі жалісливі російські начальники і мисливці до французів, французи в російській службі не могли нічого зробити для полонених. Французів доходило лихо, в якому знаходилося російське військо. Не можна було відняти хліб і плаття у голодних, потрібних солдатів, щоб віддати не шкідливим, що не ненависним, не винним, але непотрібним французам. Деякі і робили це; але це було тільки виняток.